В суспільстві побутує думка, що інститут викривачів на Близькому Сході та Північній Африці не дуже розвинений, хоча насправді рівень розвитку даного феномена різниться від країни до країни. Є лише кілька справ про викриття корупції, які були висвітлені в ЗМІ, але вони не набули широкого розголосу. Відповідно до інформації Transparency International, жодна країна у регіоні не забезпечує достатнього захисту викривачам або ж не забезпечує надійних каналів для інформування про випадки корупції. До того ж, є кілька норм в законодавстві, що прямо дозволяють працівникам інформувати у випадку порушення використання природніх ресурсів, загрози навколишньому середовищу або ж загрози здоров’ю та безпеці наслення.
Практика благодійних внесків, кумівства та використання зв’язків надзвичайно поширені в країнах регіону, а державна бюрократія лише погіршує цю ситуацію. В Марокко та Ємені повідомлялось про загрози для викривачів в контексті нападу на кількох журналістів-розслідувачів. В той час, як в Марокко найвищий ступінь захисту викривачів в регіоні (нова антикорупційна стратегія була прийнята в 2015 році), тут, як і в інших країнах регіону необхідно посилити захист трудових прав викривачів на робочому місці.
Політична воля та реформи потрібні, аби запустити системні зміни в регіоні, які б включали активне залучення викривачів як свідомих та активних громадян, що сприяють розвитку більш демократичного та прозорого суспільства.
Перші повстання почалися у Тунісі у грудні 2010-на початку 2011 років та надихнули людей на Близькому Сході та у Північній Африці повстати у солідарності із Тунісом проти корумпованих авторитарних режимів, що призвело до “Арабської весни”.
17 грудня 2010 року у місті Сіді Боузід, що у Тунісі, 26-річний вуличний торговець Мохамед Буазізі здійснив самоспалення на знак протесту після публічного приниження, коли його візок з овочами і фруктами вкотре конфіскувала поліція.
У Буазізі не було коштів, щоб дати хабаря поліцейським для продовження терміну торгівлі. В той же час, вулична торгівля овочами на купленому в борг візку була єдиним джерелом доходів Мохамеда, а зароблених коштів ледве вистачало, щоб прогодувати його родину. Самопідпалення Мохамеда Буазізі стало поштовхом до всенародних акцій протесту в Тунісі, а ткож у інших арабських країнах. Реакція на його самоспалення продемонструвала розчарованість громадськості у владних інститутах – дедалі більше, люди почали вимагати прозорості та підзвітності у державному управлінні, підвиження рівня життя, повалення авторитарного режиму. Все більше людей протестували проти масштабної корупції, яка роками поволі спричиняла тотальне зубожіння населення.
Повстання у Тунісі врешті-решт призвело до викриття корупції небувалих масштабів, продемонструвавши, що вузьке коло осіб при владі контролює значну частку економіки, ринку нерухомості та інфраструктури. Збагачення невеликої групи олігархів та наближених до них осіб спричинило економічну кризу, залишивши тунісців без засобів до існування.
Більш того, чиновники нижчих рівнів продовжують вимагати хабарі, щоб доповнити свої низькі зарплати. Хабарі є неформальним податком на основні державні послуги в арабських країнах. Здебільшого, саме працівники платять непомірну ціну у вигляді хабарів, аби отримати доступ до базових державних послуг, взаємодіючи з некомпетентними бюрократами, які навіть не в змозі якісно ці послуги надати. На жаль, молоді люди, які шукають роботу, знають, що чи не єдиним шляхом отримати роботу є хабарництво або гарні особисті зв’язки із політиками, можновладцями чи бізнесменами.
Зважаючи на вплив самоорганізації працівників у профспілки на подолання корупції, варто зауважити, що на Близькому Сході та у Північній Африці саме профспілки як найбільш активні організації громадянського суспільства мають необхідні важелі впливу на недобросовісних роботодавців та чиновників.
У Тунісі профспілки є досить впливовими – наприклад, Громадська спілка робітників Тунісу (UGTT) отримала Нобелевську премію миру у 2015 році; активісти профспілки були задіяні у кожному етапі демократичного переходу в країні ще з початку революції.
Філія UGTT у місті Сіді Боузід була рушійною силою перших протестів у рідному місті Мохамеда Буазізі. Після першої іскри революції в Тунісі активісти UGTT були на передовій боротьби за демократичні зміни у 150 локаціях по всій країні.
Після революції UGTT мобілізувала свої ресурси для залучення у соціальний діалог, сприяючи процесу демократичного переходу у Тунісі, та отримала Нобелевську премію миру у 2015-му році разом із трьома іншими громадськими організаціями, створивши Квартет (Туніська ліга за прав людини, Туніська спілка промисловості, торгівлі та ремесел, Національна асоціація адвокатів). Організації-члени антикорупційного Квартету поставили собі за мету боротьбу з корупцією, прийняття нової прогресивної конституції, в якій боротьба з корупцією визначена як національна мета, та за проведені чесні парламентські та президентські вибори. У 2014-му році нова конституція була затверджена.
Національна антикорупційна стратегія Тунісу була прийнята у 2016 році з багатьма вдосконаленнями з юридичної точки зору. Було розроблено та прийнято новий закон про захист викривачів, а також започатковано антикорупційну агенцію “Орган з питань чесного управління та боротьби з корупцією” (Instance nationale de lutte contre la corruption – INLUCC).
Незважаючи на нововведення, корупція й досі поширена у пост-революційному Тунісі. Створеним анти-корупційним агенціям не вистачає ресурсів для того, щоб ефективно виконувати свою роботу. Ефективність законів про доступ до інформації та захист викривачів досить низька через труднощі з імплементацією законів. Більшість громадян не вірять у те, що влада робить достатньо для зменшення рівня корупції у Тунісі. Слабкий уряд, поганий менеджмент та корупція у різних ланках держслужби є завадою імплементації ейективної антикорупційної системи. Громадянам бракує розуміння про те, куди та як повідомляти про випадки корупції, і про існуючі безпечні механізми викриття.
UGTT та профспілки в цілому мають можливість та компетенції для допомоги у боротьбі з корупцією, створюючи канали викриття та більш ефективні і безпечні механізми. До того ж, профспілки захищають своїх членів-викривачів та свідків корупційних зловживань, які звертаються по допомогу до профспілкових активістів. UGTT наразі грає визначальну роль у роз’ясненні правових рамок та механізмів викриття.
У 2018 році UGTT підписала партнерську угоду з Національною анти-корупційною агенцією з метою консолідувати принципи чесного управління, прозорості та підзвітності; а також з метою створити спільну програму дій та розробити комунікаційні стратегії для інформування громад про механізми захисту викривачів.
UGTT провела десятки тренінгів у 2018 та 2019 роках у партнерстві із Центром Солідарності та за присутності президента INLUCC у різних регіонах країни, щоб надати інформацію профспілковим активістам про базові принципи чесного управління, прозорості та підзвітності.